НАША ШКОЛА

                                           Б О Р І В С Ь К А     Ш К О Л А
                                       ( короткий історичний нарис)
                             Підготовлено вчителем історії Барчишаком  Я.І.

       Історія села Борова сягає в глибоку давнину. Архелогічні джерела свідчать,

що на околиці села проживали племена зарубінецької культури.

       Архелогічні джерела підтверджуються іншими нумізматичними, етнонімічними і топонімічними. Перші письмові згадки про село відносяться

до першої чверті ХУІІ ст. Відомостей про стан освіти у селі до наших днів дійшло мало. Це в основному окремі фрагменти документів, перекази і свідчення місцевих вчителів.

       З документів, що зберігались у Свято-Миколаївській церкві, довідуємось,

що в Боровій в 1908 році діяла церковно-приходська школа.

     18 вересня ( за старим стилем) 1899 року вчителем у Борівську школу було призначено випускника  Мінської духовної семінарії, уродженця села Язвинки Пінського уїзду  повіту), псаломщика Михайла Львовича Годлевського.

В школі вивчались початкові світські науки, але основна увага приділялась вивченню Закону Божого. Викладання виключно велось російською мовою.

 ( Борова на той час входила до Мінської губернії). Окремого приміщення для школи не було. Навчання здійснювалось у найманих приміщеннях місцевих жителів. Навчання обов’язковим не було. В 1903 році  було побудоване приміщення для церковно-приходської школи. Приймали на навчання із семи років, цього ж року в школі почала працювати вчителем світська людина  Касянчик Іосиф Каленикович, який певну освіту здобув у Кухотській  Волі.

       До відкриття  школи окремі батьки посилали дітей на навчання у Кухотську Волю, Пінськ. Є дані, що окремі здобували знання у Мінську. Багато людей навчались грамоти, проходячи службу в царській армії. Про стан освітченості борівчан можна судити із достовірних статистичних даних. В 1906 році в селі нараховувалось 164 двори , в яких проживало 1263 жителів. Тільки в 23 хатах /доворах / були грамотні люди, чисельність яких становила 186 чоловік, серед них 92 жінки. Показник відносно непоганий, коли врахувати соціальні умови і

природничо-географічну ізольованість  Борової та інших навколишніх сіл.

        Село Млинок відносилося до Борівського приходу ( Штучний топонім "Мала Борова " тоді не вживався ). За даними 1906 року із 405 чоловік, що проживали  в 54 дворах- 43 чоловіки були письменними, із них 18 жінок.

       Церковно-приходська школа діяла на початку першої світової війни, яка почалася влітку 1914 року. У воєнний час школа не працювала, так як село знаходилось поблизу лінії фронту. Регулярне навчання почалось тільки тоді, коли Борова за Ризьким мирним  договором 1921 року відійшла до  Польської держави. За Польщі школа була державною установою. Навчання велося згідно програм , які розробляло міністерство освіти Польщі.

       В  1919 році під час воєнних дій УНР з Польщею, більша частина Борової була спалена, потерпіли всі жителі. Утвердившись при владі польська адміністрація потерпілим селянам надавала безкоштовну матеріальну допомогу будівельним матеріалом і грошима. Над Борівською школою взяв шефство окремий Варшавський авіаційний полк. Викладання в школі велось виключно на державній польській мові. Рідною мовою діти спілкувались за межами школи, в побуті.  Першими вчителями були Поліцкевич, Бехішський, Вздебський. Винятковою працьовитістю виділявся Поліцкевич, людина похилого віку. Володів методикою навчання, розумів дітей і їхніх батьків. Працював Поліцкевич у три зміни, навчаючи дітей різного віку... Навчались учні у приміщенні побудованому в 1903 році, так званій царській школі, тобто побудованій за царя.

        Авторитетом серед учнів та їх батьків користувався  вчитель Стефан-Броніслав Творек. Талановитий скрипаль, математик і суспільствознавець на довгі часи запам’ятався учням. Романов Іван Григорович згадує: " Підгтовкою до поїздки у Варшаву учнів-відмінників навчання займався вчитель Творек. Ми вивчали національні пісні, підбирали національну поліську одежу, плели постоли, підбирали їх по розміру... Ось і Варшава. Наші учні побували у Міністерстві освіти, де виступили з невеликим концертом. Відвідали Вищу школу офіцерів.  В офіцерській столовій, під час обіду, нас пригощали склянкою слабкого польського вина. Побували в столичних музеях, зоопарку,побачили Віслу і цікаві краєвиди столиці. Це було в 1938 році. З цінними подарунками і багатими враженнями повернулись у Борову. З нами весь час був вчитель Стефан-Броніслав Творек".

       Навчання за польських часів в школі було безплатне. Одержували учні зошити і канцелярські приладдя,  а також окремим видавали підручники. Але було так , що використаний учень здавав вчителю, а тоді отримував новий. Зверталась увага на трудове навчання, здібним учням видавали столярні інструменти. Учням із бідних сімей, які сумлінно вчилися  в школі, видавали одежу привезену із Варшави. Обдаровані діти отримували реконмендації – направлення у спеціальні заклади Польщі. Хвалько Іван Іванович ( загинув на війні). Романов Іван Григорович  отримали рекомендацію для навчання в одному із Варшавських ліцеїв. Але через початок другої світової війни вони не поїхали.

       Адміністрація школи суворо питала батьків за   невідвідування школи. Основною причиною, яка заставляла батьків позбавляти навчання своїх дітей були турботи по господарству, а також догляд малих дітей дома. Батьків визивали у Млинківський постерунок ( поліцію ), штрафували, а окремих навіть відправляли до Пінської в’язниці. Скромний вигляд мало приміщення школи. У фойє учнів вітали портрети  Тадеуша Костюшко, Ікона Ісуса Христа і портрет керівника  польської держави Юзефа Підсудського.

       Викладання в школі носило світський характер. Але початок і кінець навчання супроводжувався молитвою. Учні та їх батьки регулярно відвідували церкву. До релігійних і державних свят, учні готували привітання вчителяи, батькам, окремим жителям села, шефам.

        Оригінально відзначала школа Різдво і Новий рік. Мосійчук Антон Парфейович згадує: "  На  Різдвяні свята приїджали до нас гості із Варшави. Вчителі та учні зустрічали їх на станції / приміщення було розібране в 1943 році для обладнання аеромайданчика , який приймав вантажі з Великої землі для потреб партизан /. Виїжали прикрашеними кіньми. У школі проходило свято.

Ми співалі пісні і колядки, декламували вірші. Непогано  підготувався і я. За вміле декламування віршів польською мовою отримав приз: шаль, зимову шапку, черевики і  8 кілограмів вищого сорту муки. 3 дівчини, які зустрічали гостей на станції хлібом і сіллю, теж отримали різдвяні подарунки" .

        "Польська школа давала непогані знання,- говорить колишній учень, учасник минулої війни Супрунюк Іван Анастасійович. Багато наших учнів вже у післявоєнний радянський період працювали бухгалтерами, ревізорами, товарознавцями. Школа була вимогливою як до учнів, так і до їхніх батьків. До порушників шкільних правил застосовувались фізичні покарання ".  Школа працювала до 1939 року. Першого вересня почалася війна.  17 вересня в Борову прийшла  Червона армія. Польща, як держава , перестала існувати. В Боровій почали встановлювати радянські порядки, населення прихильно віднеслось до нової влади, маючи великі надії на майбутнє.

         Восени 1939 року навчання в школі не починались. До весни 1940 року тривали канікули. Весною розпочалось навчання, в рамках відведених новою владою. Вчителювати почали місцеві жителі, але вони не мали відповідної педагогічної освіти. Вчителями працювали Ясковець Іван Федорович, Касянчик Павло Йосипович і Супрунюк Кирило Адамович.

        Перше речення, яке заисували ми з учнями на уроці рідної мови: " Собака лає ", - згадував  у 1973 році Ясковець І.Ф.  В 1940 році в Борівську школу прибули нові вчителі Чернецький і Бренштейн  Хаїм. Вони працювали до війни.

        В 1941 році почалась війна. Навчання в школі припинилось на довгий час. Є відомості, що окупаційна влада в початковий період війни  намагалась розпочати навчання у с. Млинок на німецькій мові. Але ця затія успіху не мала.

        В 1946 році почала діяти початкова школа. Відновили і розпочали навчання діти різного віку.  Матеріальна база була бідною. Не було підручників, зошитів. Писали саморобним чорнилом із сажі і столових буряків.

Технологію виготовлення такого чорнила розробили самі учні. Ставлення до навчання було неоднакове. Учні-переростки, які народились  в 30-их роках, інтересу до навчання не проявляли. Добрі знання виявили окремі учні: Супрунюк Антоніна Іванівна, Дяденчук Андрій Полікарпович, Калюта Яків Федорович та інші. В складних повоєнних умовах початкову школу в Боровій очолила Головко Марія Іванівна, яка закінчила в 1947році  Золотоношське педагогічне училище.  Марію Іванівну поважали в селі , співчували їй, надавали посильну допомогу. Коли школа була реорганізована в семирічну, фактично наступність зберіглась, її очолювала Євдокія Терентіївна Зубко – випускниця Артемівського вчительського  інституту 1951 року. Вікова  різниця учнів впливала на навчальну роботу. Проте окремі учні закінчили семирічку в 1954 році з добрими знаннями. Це Супрунюк Павло Кирилович. Подерня Дмитро Андрійович, Хвалько Володимир Іванович та інші. В 1954 році в Борівську школу приїхав вчитель історії Бабенко Федір Михайлович, уроженець Донеччини, працював перед цим у Погості – Зарічному. Наділений організаторськими здібностями, вмілий педагог і кваліфікований спеціаліст очолив педагогічний колектив. Проблемою в цей час були кадри. Всі вчителі були випускниками училищ і  учительських інститутів Полтавської, Сумської, Кам’янець-Подільської, Сталінської і Ворошиловоградської областей. Окремі з них залишились в Боровій. Приїхали в Борову молодими, віддали свою енергію і знання дітям. І самі стали місцевими жителями. Закінчивши Радянське педагогічне училище далекому 1950 році в Борову приїхала молода вчителька Макаренко Марія Василівна. гаряче віддана педагогічній справі, виховувала і навчила багато дітей борівчан. Тут вона стоврила сім’ю, виховала трьох дітей, віддавши їм теплоту свого серця і добрі благословення на життєву дорогу. Зараз проживає в м. Кузхнецовську. ЇЇ шляхом пішли Катерина  Івівна Касянчик. Прекрасно розуміючись  у психології сільських дітей, вона знаходила раціональне зерно в їхніх особистостях, давала і основи знань, прищеплювала віру у власні сили і здібності. Тут вона створила сім’ю і виховувала дітей. Борівське полісся стало для неї рідним краєм. Нині пенсіонерка. ЇЇ праця перетворилась у пам’ять і дії її учням. А в спогадах і снах бачить рідні місця  Придніпровського краю рідної Черкащини.

        " Героїчний подвиг" – так можна оцінити невтомну працю Раїси Василівни Кучер / Поляк /. Народилась в селі Синявка що на Канівщині. Закінчила місцеве педучилище і за направленням приїхала в Борівську школу. Це був 1956 рік. Вимогливість і пунктуальність, доброзичливість у барвах гумору, характеризують Раїсу Василівну, як сільську вчительку,людину відвертої комунікативної душі, щирого порадника місцевих жителів. Жила і працювала в нелегких умовах, роками очолювала Лисичинську філію Борівської школи. Навчала дітей. Виводила на життєву дорогу.

        Кадри вчительські мінялись калейдоскопічно. Виїжали одні, приїжали інші. Але кожна людина, яка приїжала з державним документом у Борову залишала свій оригінальний слід в історію школи і добру пам’ять у її учнів, в історії села.  Добра згадка залишилася назавжди в тих, хто працював в педагогічному колективі Борівської школі, а нині проживає далеко за її межами.  

         В 1953 році відбувся перший випуск учнів Борівської семирічної школи. В 1951 році школу очолив історник за фахом  Бабенко Федір Михайлович. Після його вибуття за межі області, обласний відділ народної освіти направив директором школи Ризуника Петра Федоровича, родом  із Чернівецького району,  що на Вінничині. До цього працював разом із дружиною Марією Трохимівною у Зарічному. За його директуванням розпочалося будівництво нового приміщення школи. В 1956 році проект споруди склав вчитель креслення Гаврилюк Євгеній Никифорович. Відпрацювавши  3 роки в Боровій, він отримав посаду районного архітектора.

         Будівництво школи проходило в тяжких умовах, але активно. Майже всі роботи велись вручну. За тяглову силу були воли і коні. Будівництву допомагали сільська рада / голова  Тарасюк Адам Петрович/ і місцевий колгосп імені  17 Вересня / голова Якименко Андрій Карпович /. Допомагали будівельникам учні – старшокласники.  Окремі з них заробляли за день 20 крб.

        Контролюючи будівництво Ризуник не забував за навчальний процес . На навчання учнів звертав особливу увагу. Постійно намагався переконувати батьків, що міцність знань і поява стимулу до них багато залежить від батьків. Петро федорович не закінчив будівництва школи з об’єктивних причин- виїхав із Борової.

      За цю справу взялася новопризначений директор Олександра Порфирівна  Крупко. Майже забувши про навчальний процес, всю увагу приділяла будівництву. Побудова середньої школи в Боровій, - це дорогий подарунок борівським дітям та їх батькам. На той час ці слова були правдиві. Довгий час шкільне приміщення було одним із найтиповіших у ті часи у районі. При школі було посаджено сад, який зберігся досі. Старі садові дерева на цьому місці були вирубані ще в 1954 році.

      В історичному нарисі  Борівської середньої школи слід згадати про роботу її філій.                                                                                                                                    На хуторі Посушок  філія- школа була відкрита в 1946 році в найманій хатині Подерні Марії. Першими вчителями був Шевченко, родом з м.Шепетівка. Через хворобу він виїхав з Посушка. На місце вибувшого вчителя прибула Кузьменко Ганна Григорівна, уроженка села Горілівці Глобинського району Полтавської області. Вона поселилась на квартиру в Ошурка Петра Миколайовича. Місяцем пізніше приїхала Загребельна Ганна Ворфоломіївна. Працювала Загребельна до 1955 року. Кузьменко навчала дітей першого і четвертого класів. Загребельна другого і третього класів. Ганна Григорівна на Посушку вийшла заміж  за Дяденчука Павла Прохоровича, який прибув сюди закінчивши на Донбасі школу  фабрично-заводського навчання. Через короткий час молоде подружжя виїхало на Полтавщину. На місце неї приїхала Гай Галина Гнатівна. Невдозі вийшла заміж за жителя хутора Тараж Супрунюка Василя Пилиповича і виїхала за межі області.

        Навчальний процес проходив у надзвичайно важких умовах. Бездоріжжя.Відсутність електроенергії. Ніякої матеріальної бази. Працювала тут деякий час Касянчик Катерина Івівна. Наприкінці 60-их років тут навчали дітей Касянчик Марія Кирсанівна і Касянчик Марія Лікандрівна.

       У повоєнні роки у Посушку  працювала вечірня школа, куди приймали осіб віком від 18 і більше років. У вечірній школі навчались учні, які народились наприкінці 20 –их  на початку 30- их років. Вікова відмінність була і між учнями, які навчались у денних класах, на 3-4 роки. Молоді дівчата-педагоги,які приїжали сюди із  східної України  закінчивши педагогічні училища, проходили тут справжнє випробування. Виїзжали не відпрацювавши встановлений термін. Інші за всяку ціну прагнули перевестись у село, Борівську школу. Філію у Пусушку відвідували учні з  Таража, Любина, Юркової, Лисичина  / пізніше там була відкрита філія /.

       В 1956 рік Крупко очолила Зарічненську середню школу. Директором  Борівської школи став Когутяк Іван Васильович. Після його працювали директором Давиденко Вячеслав Кононович, пізніше він очолював деякий час Каноницьку середню школу. Галевський Констянтин Павлович, Барчишак Ярослав Іванович. В 1970 році районний комітет партії посилає в Борівську школу випускника Ровенського педагогічного інституту Чернюка Миколу Павловича. Останній  очолював педагогічний колектив на протязі 13 – ти років. В роботі школи за цей тривалий період були певні успіхи. Дещо поліпшився навчальний процес. Але включення в складову частину народногосподарського плану прийом учнів у 9-ті класи був обов’язковим. Силою притягнутий у школу учень вчитись не бажав. Проблемою були учні із навколишніх сіл. Будівництво пришкільного інтернату велось мляво. Десятки учнів розселених по декілька чоловік в найманих квартирах при всьому бажанні не могли бути під ретельним наглядом двох вихователів. До шкідливих звичок призвичаювались не тільки хлопці, а й дівчата. В таких випадках адміністрація школи застосовувала крайні міри-виключала із школи. Про такі факти свідчать накази по школі, що зберігаються в місцевому шкільному архіві. Для довідок в 1973 році в  інтернаті по найманих хатах проживало 45 учнів, а в 1975-1976 роках  з Тиховіра 32, решта з Уріччя, Річиці, Перекалля, Тиховіра, Мульчиць. В другій половині 60-х років відвідували учні з Великих-Телкович, Білого, Бишляка та Новосілок.

Виховні заходи і зв’язок з батьками був відсутній , або носив випадковий характер. Проте окремі учні здобували міцні знання і продовжували навчання в вищих школах. Як вихідці  із Борової так і навколишніх сіл та хуторів. Для ілюстрації такі статистичні  дані: в 1961 році поступили на навчання в вищі і середні спеціальні заклади 9 учнів-випускників. В 1965 році -16, в 1972 році -40, в це число внесені учні , які поступили в профтехучилища м. Демидівки, Володимирця, Любешова, Донецька, Вінниці та інші. В 1976 році 4 учні, 1977році – 6 учнів , 10-ті класи закінчило 75 чоловік. Майже стільки і восьмі.Пріоритетом в роботі школи був показник скільки учнів – випускників пішло працювати в сільське господарство. Тому звіти – показники здебільшого не відповідали дійсності.                                                                              В різні періоди в школі  працювали кваліфіковані, сумлінні вчителі. Це Дідоренко Єва Федорівна, випускниця  Дніпропетровського педучилища, Сливченко Ганна Кузьмівна, Муха Олександра Іванівна, Парфенюк Корній Сазонович уродженець м. Києва, Шутяков Анатолій Гурович, Зозуля Неоніла  Володимирівна, Гриненко Валентин Михайлович, Галевський Констянтин Павлович, останній закінчив Борівську школу з відзнакою, Рівненський педінститут з відзнакою. Працював рядовим вчителем, згодом директором. Біля двох десятків працював завучем. На довго залишився в пам’яті тих , кого він навчав. Лідія Євтухівна Гарбузюк / Ясковець / залишила добрий слід на педагогічній  ниві Борівської школи.

        По новому, але в старих умовах почав працювати директором Бернацький Василь Маркович. В 1987 році педагогічний колектив очолив молодий філолог, випускник Рівнеського  педагогічного інституту Грицевич Іван Іванович. Молодий керівник зразу  виявив наполегливість і вимогливість як до себе так і до працівників школи. Як кваліфікований спеціаліст, відвертий противник догматизму Іван Іванович наділений професійною етикою, уміє керувати педагогічними і учнівськими  колективами, позитивно впливати на навчальний процес. Школу Іван Грицевич очолив напередодні будівництва типового приміщення. В 50-60-х роках будівництво школи вимагало зусиль і кмітливості від тодішніх керівників. Нелегко довелось нинішньому директору. Тодішнє суспільство вже торкнулися  кризові явища в економічній сфері. Директор відчув їх тоді.

          Максимальні зусилля були прикладені директором  його заступниками у  забезпеченні школи матеріально-технічним обладнанням навчальних кабінетів. Надати приміщенню естетичного виду. Плани Івана Грицевича в цьому напрямку багаті, але головне - реальні. Сприяло будівництву школи, особливо на її завершальному етапі, голова виконавчого комітету місцевої ради Андрій Карпович Якименко та голова правління Микола Семенович Касянчик.

        Школа сьогдні працює в умовах незалежності. Незважаючи на фінасову скруту, колектив вміло  передає учням знання, прищеплює потяг до них , виховує  у школярів порядність, почуття справедливості, розвивають у дітей самостійність і свободу мислення дій. Це ветерани праці Галевська Олена Іванівна, яка працює з 1960 року,  Бокій Ганна Олексіївна, Карпенюк Галина Григорівна, Супрунюк Євгенія Антонівна та інші молоді товариші  по педагогічній роботі.

         Борівська школа випустила багато молодих людей. Вони не забувають її. Адміністрація організовує традиційні зустрічі з випускниками. Збагачені і навчені життям, зустрівшись через 10,15,20 років, аналітично дивляться на минуле. Школа вітає  випускників – працьовитих, культурних, нестандартно мислячих лоюдей.

             Діти це майбутнє. Сьогодні в школі навчається  512 учнів. Якщо в 1960 році повну середню освіту отримали 18 учнів, то в 2006 році – 92.

             В період перебудови  в  школі йшов пошук шляхів розвитку учнівського самоврядування,  через такі організації як комсомольська, піонерська, жовтенятська. Саме на зборах  вироблялося вміння висловлювати та відстоювати власну думку. Були різні види тлумачення. Це допомога колгоспу у збиранні врожаю, робота тимурівських загонів, робота загонових вожатих, робота за місцем проживання, проведення ярмарок з перерахування грошей у фонд Миру, дитячий фонд ім. В.І.Леніна. Було перераховано більше 600 карбованців. В Радомишльську школу-інтернат було вислано три посилки з іграшками та дитячими речами. Після землетрусу в Єревані дітьми школи було зібрано майже 300 крб. В листопаді 2001 року відбувся вхід у нову школу, яка була побудована напередодні незалежності України. Тому в нашій школі, як і в більшості шкіл України йде пошук шляхів розвитку учнівського самоврядування. Дирекція школи намагалася виробити в кожного учня вміння, звичку активно діяти у розв′язанні найважливіших питань життя країни,свого колективу, навчити дітей формулювати, висловлювати та відстоювати власну думку. А вирішувати це завдання можливо шляхом учнівського самоврядування. В 1994 році почалося нагородження, заохочення переможців через систему роботи учнівського самоврядування. Це впровадження шкільної валюти- Кубошиків.

          Учні школи брали участь у роботі Малої академії наук(МАН). В 2002 році Дейнеко Альона. Тема її роботи″Лікарські рослини Зарічнеського району″. В 2007 році Подерня Аліна - ″Рідкісні та зникаючі птахи Зарічненщини″ (2 місце).

В 2008 році Демковець Ірина ″Можливості лідерства″.

            

                                                             Борове - МАН

Використання мультимедійних навчальних ігрових програм на уроках фізики

                                                                                 

Автор:

Мельник Іван Іванович

учень 11-Б класу

Борівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів села Борове

Науковий керівник:

Червінський Анатолій Семенович

вчитель фізики та інформатики

   Комп’ютерні навчальні ігрові програми знайшли широке використання в навчальному процесі в школах. Особливе місце вони займають при вивченні фізики, що полегшує роботу як вчителя, так і учня. Дані програми роблять фізику набагато цікавішою для учнів.

   Комп’ютерна гра „Лабіринт” розроблена на основі віртуального лабіринту, через який треба пройти вирішуючи при цьому фізичні задачі. Лабіринт складається з 10 кімнат, кожна з яких має один вхід і три виходи. За допомогою даної гри можна вивчати практично всі теми по фізиці. При цьому вчитель має змогу самостійно міняти запитання і задачі.

   Важливу роль у вивченні фізики відіграють інші ігрові навчальні програми, які допомагають учням більше часу приділяти самостійній роботі над предметом, що є дуже актуальним. Учні мають змогу завдяки даним програмам швидко і головне більш правильніше та точніше проводити різні лабораторні практикуми та роботи.

  Науковий керівник: _______ Червінський А.С.