У неділю, перед Благовіщенням, довелося
побувати в селі Борове, у пре-красній, дружній сім’ї, де за один стіл разом
сідають снідати, обідати чи вече-ряти одночасно аж три покоління. Такого
безмірного щастя нечасто почерпнеш, хай і від чужих людей, але таких щирих, привітних,
доброзичливих. Основа цієї родини – життєва мудрість Ольги Ми-хайлівни та
Дмитра Йосиповича Касян-чиків (обидвоє – з 1929р.н.). 27 років під одним дахом
з ними проживає невістка Любов Петрівна з чоловіком Михайлом Дмитровичем
Касянчиком, виховуючи
3-х доньок. Не так давно прийняли у цю міцну сім’ю й
чоловіка старшої дочки. Тепер всі гуртом бавлять 6-місячну радість всієї
родини.
Причиною візиту став приїзд учасників
експедиції державного наукового центру захисту культурної спадщини від
техногенних катастроф (м.Київ), котрі хотіли відзняти обряд випікання
“буськових лапок”. Любов Петрівна, за порадою секретаря Борівської сільради, й
стала найкращою героїнею цього давнього, поліського, традиційного
обрядодійства.
З трепетом і хвилюванням від такої почесної
місії, ніби вписуючи в історію важливі, нерозгублені рядки, Любов Петрівна
розпочала: “У нас “буськові лапки” прийнято було пекти саме на свято
Благовіщення, коли приходили з церкви додому. Господиня була зодягнута чисто,
по-святковому, в кімнаті, щоб ніхто не ходив туди-сюди, двері щоб були
зачиненими, не було протягів, і з гарним настроєм, добрими думками вона
приступала до приготування тіста на “буськові лапки”. Колись пекли “буськові
лапки” на воді чи заквасці (пісні), а потім стали пекти й непісні. Спочатку
підігріваю молоко (300гр.), додаю 5-6 ложок цукру, 100гр. олії, 3 яйця (тільки
жовтки), 1 пачечку дріжджів, щіпочку солі. Всипаю муки стільки, скільки вбере
тісто. Вимішую доти, доки тісто не від-стає від рук, і ставлю біля печі,
накривши рушником, щоб підходило. Коли воно підійшло – затоплюю піч і викладаю
“буськові лапки”. Ножем, змоченим в олію, роблю на кожній “лапці”ніби по 5
пальців. Потім змазую їх жовтком, посипаю маком - і в піч. Щоб перевірити, чи
піч не гаряча, кидаю на черінь жменьку муки: якщо одразу “схопиться”, стане
коричневою, то піч – дуже гаряча, а якщо ні, то можна ставити “буськові
лапки”. Доки вони печуться, у домі щоб не було сварок чи злоби якої. Коли виймали
“буськові лапки”, спочатку давали дітям і вони несли їх до лелечого гнізда:
“Бусьочку, бусьочку, на тобі лапку, ти летів – загубив, а ми знайшли, тобі
принесли”. І діти залишали “лапки” біля гнізда, а по-тім поверталися й
смакували “буськовими лапками”. Бусько прилітає, зазвичай, на теплого Олексія
і до Благовіщення має вже знести яйце. Кажуть, що у нього кров, як у людини,
тому й не можна вбивати та їсти цих птахів. Так само не можна руйнувати й
лелечі гнізда”.
Немає коментарів:
Дописати коментар